1710 рік, 5
квітня -
обрання Пилипа Орлика
гетьманом в еміграції. Прийняття
Конституції.
1711 рік, весна
- похід козацьких загонів Пилипа
Орлика на Правобережну Україну.
1721 рік, серпень
- Ніштадський мирний
договір між Росією та Швецією. Закінчення Північної війни.
Тести
1. Таємний українсько-шведський договір укладено:
а) 1700 р.;
б) 1704 р.;
в) 1708 р.
2. Іван Мазепа був прибічником російського царя Петра І до 1708 р.
а) Так;
б) Ні.
3. Після зруйнування м. Батурина новою гетьманською резиденцією стало місто:
а) Гадяч;
б) Глухів;
в) Полтава.
4. Полтавська битва відбулася:
а) 1700 р.;
б) 1709 р.;
в) 1711р.
5. Гетьмана
І. Мазепу підтримали запорожці на чолі
з кошовим отаманом І. Сірком.
а) Так;
б) Ні.
6. Після розгрому під Полтавою І. Мазепа та
Карл XII перебрались до міста:
а) Бендери;
б) Чигирин;
в) Хотин.
Робота з картою
На контурній карті
1)
нанесіть шлях просування
територією України війська гетьмана Мазепи та шведського короля Карла XII після
поразки під Полтавою;
2)
позначте місто, яке
стало новою резиденцією Гетьманщини після зруйнування Батурина.
Становище Гетьманщини після Полтавської битви.
Наступ на автономні права Гетьманщини.
Багато козаків і старшин після поразки під Полтавою вимушені були рятуватися
від політичних переслідувань. Близько 13 тис. утікачів з України зосередилось у Бендерах. Опинившись за кордоном, вони ставали політичними
емігрантами еміграція - вимушене чи добровільне переселення з батьківщини в іншу країну, зумовлене різними причинами: економічними, політичними, релігійними).
Українські емігранти не
полишали планів визволення України. Після смерті гетьмана Івана Мазепи постало питання про обрання нового гетьмана. 5 квітня 1710 року в Бендерах (Молдавія) відбулася козацька рада. Гетьманом було
обрано найближчого сподвижника Івана Мазепи - генерального писаря його уряду Пилипа
Орлика.
Перехід І. Мазепи на бік
шведів Петро І використав як привід для розгортання терору. Спеціальна слідча
комісія, створена за наказом царя, розглядала справи прибічників гетьмана.
Сотні українців було репресовано і страчено, а їхнє майно конфісковано.
Переслідувань зазнали родичі козаків, що разом із П. Орликом опинилися в
еміграції. На початку війни з Туреччиною за жеребом страчували кожного десятого
в поселеннях Лівобережжя і Слобожанщини, які не виявляли достатньої лояльності
щодо царя.
Орлик Пилип
(1672-1742) гетьман Правобережної України (1710-1714), гетьман України в
еміграції (1714-1742).
Народився Пилип Орлик 11
жовтня 1672 року в селі Косуті Ошмянського повіту на Віленщині. Рід Орликів
походить із старої баронської фамілії, поширеної у Чехії, Моравії та Шлезьку.
Один з представників цього роду за часів гуситського руху ХIV - початку ХV ст.
перебрався до Польщі, а відтак до Литви. Саме від цієї лінії й походять предки
Пилипа Орлика. 1673 року під час польсько-турецької війни у битві під Хотином
загинув його батько.
Початки освіти П. Орлик
здобув, ймовірно, у єзуїтській школі у Литві. Пізніше вступив у
Києво-Могилянську академію, яку закінчив 1694 року. 1698 року посів посаду
кафедрального писаря у Київській митрополії. Того ж року одружився з дочкою
полтавського полковника Герцика Ганною. Близько сходиться із викладачем
Колегіуму, відомим церковно-політичним діячем, філософом та письменником
Стефаном Яворським, який був його добродієм і повірником. З 1700 року завдяки
протекції Стефана Яворського обіймає посаду канцеляриста, потім старшого
канцеляриста Генеральної військової канцелярії, керуючого справами Генеральної
військової канцелярії.
На освіченого молодого
інтелігента звернув увагу гетьман Іван Мазепа, якому Пилип Орлик 1695 року
написав панегірик «Алкід Російський». 1702 року народився син Орлика - Григір,
хрещеним батьком якого був Мазепа. 1707 року Орлик стає генеральним писарем
Війська Запорозького, одним з найближчих помічників Івана Мазепи, виконує
важливі дипломатичні доручення гетьмана у його таємних зносинах з
антиросійською польською верхівкою. У жовтні 1707 року Мазепа утаємничує Орлика
у свої плани підготовки антиросійського повстання і шведсько-українського
союзу. Під час подій 1708 – 1709 років і поразки шведсько-українських військ
під Полтавою Орлик залишився на боці Мазепи і разом з ним відступив на
територію Туреччини, в Бендери.
Після смерті Мазепи, коли
постало питання про вибір нового гетьмана на противагу Іванові Скоропадському,
поставленому на Україні Петром I, вибір упав на П.Орлика, якого обрали
гетьманом 5 квітня 1710 року. У день виборів було проголошено державну Конституцію,
яка називалася «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького».
Перебуваючи до кінця
життя в еміграції, Пилип Орлик уклав союзні договори зі Швецією (1710),
кримським ханом (1711, 1712), вступав у переговори з Туреччиною, намагаючись
схилити ці країни до війни з Московською державою з метою визволення України.
1711 року разом з кошовим Костем Гордієнком здійснив військовий похід
запорожців та союзних татарських військ на Правобережну Україну, здобув Білу
Церкву, дійшов до Фастова, але через зраду татар відступив до Бендер. Влітку
1711 року турки, татари разом з польсько-українським військом завдали поразки
російській армії над Прутом. З 1914 року, після того, як Орликові не вдалося
реалізувати свої плани визволення України, він разом з Герциком, Войнаровським,
Мировичем переїжджає до Швеції, у 1720 році - до Австрії, пізніше - до Чехії. З
1722 по 1734 рік живе у Греції в місті Салоніки. 1740 року почалася війна між
Туреччиною і Росією, на яку Пилип Орлик покладає надії. Але після укладення між
обома країнами Білогородського миру його надії не справдилися. Помер Пилип
Орлик 24 травня 1742 року в Яссах у Молдавії.
Високоосвічений, з тонким
національно-політичним розумом, палкий і свідомий патріот і борець за незалежну
Україну, Пилип Орлик виділявся у тогочасному середовищі української козацької
старшини. Навіть історики XIX століття, зокрема Соловйов, Ключевський та
Костомаров, незважаючи на негативне ставлення до українських визвольних ідей,
не могли не зауважити його щирості й чистоти замірів. Орлик являв собою цілком
новий тип патріота й інтелігента, який у неймовірно тяжких умовах еміграції не
полишав думки про відновлення самостійності української держави. Найактивніший
провідник мазепинської ідеї, він присвятив ціле своє життя створенню
західноєвропейської коаліції, яка б допомогла визволити Україну. Вигнанець,
гетьман-емігрант, з невеликою групою однодумців - А.Войнаровським (небожем
І.Мазепи), полковником Д.Горленком, генеральним писарем І.Максимовичем,
генеральним суддею К.Довгополим, генеральними осавулами Г.Герциком та
Ф.Мировичем – робив одчайдушні спроби умовити уряди Швеції, Німеччини, Польщі,
Франції, Туреччини на спільну боротьбу з царем. Орлик активно листувався з
монархами та іншими високими зверхниками цих держав, порушував українську
проблему на різних приватних та офіційних зустрічах. Він намагався скористатися
будь-якою можливістю, щоб зацікавити європейські держави вирішенням долі
України. Ніхто більше за Пилипа Орлика не зробив у той час, аби українське
питання стало часткою загальноєвропейської політики першої половини ХVIII
століття.
«Пакти і Конституція прав
і вольностей Війська Запорозького», або так звана «Конституція Пилипа Орлика»,
яку було проголошено у день його виборів гетьманом, є унікальним документом,
який дослідники небезпідставно називають однією з перших у світі демократичних
конституцій. Головна ідея її - повна незалежність України від Польщі та Росії,
причому кордони з Польщею визначалися по річку Случ, як за Богдана
Хмельницького. Крім визначення території української держави, цей документ
визначав права усіх верств населення України, незалежне становище Запорозької
Січі від Польщі та Росії. Гетьман призначався главою держави, поряд з ним мала
діяти Генеральна старшинська Рада, що певною мірою обмежувала владу гетьмана й
регулювала його відносини з народом. Крім старшини до Ради мали увійти
представники від кожного полку. Державний скарб відділявся від гетьманського,
на утримання гетьмана виділялися строго визначені окремі землі та кошти.
Полковники та сотники повинні були обиратися демократично - вільними голосами
козаків чи сотні. Гетьман зобов’язувався стежити за справедливим розподілом і
збиранням державних податків, що сплачувалися козацькими підпомічниками,
селянами, міщанами, купецтвом. Визначальною рисою Орликової Конституції, яка,
власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних подібних
державних актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську владу на користь
старшинської ради - своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не
лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків -
від кожного по одній заслуженій особі.
Конституцію України
одразу по її прийняттю визнали уряди Швеції і Туреччини. Вона й сьогодні вражає
своєю актуальністю й високим правовим рівнем. Вчені й політики нині не без
підстав вважають, що, втіливши ідеї її натхненника, гетьмана Івана Мазепи, вона
як державний акт республіканського спрямування на 80 років випередила ідеї
Французької революції.
Після Орлика залишилася
літературна спадщина у формі листування, універсалів, промов, панегіриків та
«Діаріуша подорожнього», тобто щоденника. Вони свідчать, що Пилип Орлик був
вельми освіченою людиною і мав неабиякі публіцистичні здібності. Майже всі його
писання вирізняються надзвичайною художністю, бароковим красномовством, вільним
володінням кількома мовами, частим звертанням до історичних прикладів та
міфології. Такі, наприклад, його листи до Карла XII, запорожців та гетьмана
Івана Скоропадського, в яких він описує злигодні народу під час татарських
набігів. Особливо цікавий для характеристика Орлика як письменника-публіциста
його «Діаріуш», у якому він робив записи від 11 жовтня 1720 року до кінця 1730
року. Писано його добірною польською мовою, рясно оздобленою латинізмами та церковнослов’янізмами.
Соковито, емоційно, з цікавими деталями та характеристиками описує він свої
відвідини та прийоми у себе багатьох визначних людей Європи: французьких
священиків, англійського консула, солунського митрополита, ігуменів афонських
монастирів, купців з багатьох країн, дипломатів, політиків та високих державців
тих країн, де йому довелося побувати. Як ерудит і книголюб, він пише про
враження від прочитаних книжок. Газети є його улюбленою лектурою. Орлик виявляє
глибоку пошану до французької мови, вивчивши майже досконало її в літньому
віці. Він навіть перекладав без труднощів з французької мови на польську
шеститомну історію грецької схизми єзуїта Мембурга. Окремою сторінкою спадщини
Орлика є його листування латинською, французькою, польською та тогочасною
українською, або руською, мовами.
Поміж особами, з якими
гетьман листувався, були відомі люди, зокрема граф Флемінг, перший міністр
польського короля Августа II, гольштинський князь, англійський амбасадор,
Єрусалимський патріарх, великий візир, кримський хан, гетьман Скоропадський,
шведський король, запорозькі козаки на турецьких землях та ін. Та найбільші
клопоти Орликові - його Батьківщина, тому в «Діаріуші» знаходимо багато звісток
з України, що їх він намагається добути за будь-якої нагоди від купців,
дипломатів, з листів та тогочасних газет. Орликів стиль і багатогранна
освіченість ставлять його в один ряд з найвидатнішими представниками
української вченої еліти кінця ХVII - початку ХVIII століття, яка виховалася в
стінах Києво-Могилянської академії і складала той культурний осередок, котрий
увійшов в історію культури як Київські Атени, ідеологом і лідером якого був
Іван Мазепа.
Тридцять років Пилип
Орлик поневірявся по Європі, зазнавав злигоднів, нестатків, переслідувань
агентів Петра I та його наступників, однак все-таки неухильно й послідовно, як
міг у тяжких умовах еміграції, боровся за визволення України. У своїх листах і
в щоденнику він не раз порівнював себе з чоловіком, якому буря розбила
корабель: «Як корабельник, котрого застануть в океані противні вітри, змучений
ними і виглядає ясної погоди, так і я, змучений безнастанними нещастями,
заведений у своїх надіях, очікував і очікую обіцяної втіхи...» Та його надіям
судилося здійснитися лише через два з половиною століття... Скінчив своє багатостраждальне
життя Пилип Орлик у Яссах, неподалік Бендер, де свого часу знайшов вічний
спокій його великий попередник - гетьман Іван Мазепа і де було прийнято
Конституцію України. Перед смертю Орлик послав листа до запорожців, нагадуючи
їм про високий обов’язок захищати рідну землю. Мудрий державець, дипломат,
творець нашої першої Конституції бідності, що молдавський господар мусив
поховати його власним коштом.
Новообраний гетьман в еміграції — Пилип Орлик — уклав із своїми
виборцями та запорозькими козаками договір, який дістав назву «Конституція прав
і вольностей Війська Запорозького».
Робота з
документом
Документ 2. Із Конституції Пилипа Орлика (1710 р.)
...Щоб на Україні була утверджена вічно єдина віра православна східного
сповідання під послушенством святійшого апостольського трону
константинопольського.
...Вітчизна наша щоб у потверджених пактами Річі Посполитої і
Московської держави кордонах, які відійшли по ріку Случ за гетьманства славної
пам’яті Богдана Хмельницького, була відступлена, вічно віддана й пактами
укріплена від Речі Посполитої в гетьманську область, щоб не були насильно
змінені й порушені її кордони.
...Має Ясновельможний Гетьман із найяскравішим ханом кримським дбати
через послів про відновлення давнього з Кримською державою братерства,
військової колегації та потвердження постійної приязні, на яку оглядаючись
довколишні держави не наважувалися б бажати уярмлення собі України і її
будь-чому присилування.
...При трактуванні найяснішого його милості короля шведського з Московською
державою про мир об тім дбати, щоб Дніпро від городків та фортець московських,
так і ґрунти військові було очищено від московської посесії і до первісної
області Війська Запорозького повернено.
...Коли деякі Війська Запорозького гетьмани, привласнивши собі неслушно
й безправно самодержавну владу, узаконили самовладне таке право: «Так хочу, так
повеліваю!» — то через те самодержавство, невластиве гетьманському урядуванню,
виросли численні в запорозькому війську незлагоди, розорення прав та
вольностей, посполите утяження, легке насильне і купне розкладення урядів
військових: генеральної старшини, полковників та значного товариства. Отож ми,
генеральна старшина, кошовий отаман і все Військо Запорозьке домовилися й
постановили з Ясновельможним Гетьманом таке право, яке має бути збережено
постійно в Запорозькому Війську: щоб у Вітчизні нашій першими радниками була
генеральна старшина... За ними за звичайним порядком слідують городові
полковники, нехай вони будуть пошановані як публічні радники. Крім того, з
кожного полку до загальної Ради мають бути обрані за гетьманською угодою
генеральні радники — по одній значній старовинній, добророзумній та заслуженій
особі. І з тими всіма генеральними особами, полковниками й генеральними
радниками мають радитися Ясновельможний Гетьман та його наступники про
цілісність Вітчизни, її загальне добро і всілякі публічні справи, нічого без
їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою, не встановлюючи і
до завершення не приводячи.
...У гетьманській резиденції тричі на рік має обиратися генеральна
Рада: на Різдво, Великдень і Покрову. На ній, окрім названих вище
представників, мають бути посли Запорозького Низового війська, тобто Січі. Між
Радами Україною правитиме гетьман з генеральною старшиною. Листи з інших держав
гетьман повинен зачитувати старшині, так само й відповіді.
...А коли б щось було б помічено з Ясновельможного Гетьмана
супротивного, негаційного, шкідливого правам та вольностям військовим, тоді ж
таки генеральна старшина, полковники й генеральні радники матимуть силу
вільними голосами чи то приватно, чи публічно на Раді його вельможності
виказати і заявити про порушення прав та вольностей вітчизняних без найменшого
ушкодження високого рейментарського гонору. На такі викази не має
Ясновельможний Гетьман вражатися і чинити помсти, а дбатиме такі недолади
справити». (CD «Історія України»)
Документ 3
«...Якщо хтось... учинить злочин, що шкодить Гетьманській честі,
виявившись винним через нечестивий умисел або випадково, у такому разі подібних
винуватців не повинен карати сам Ясновельможний Гетьман, але таке
правопорушення має підлягати розглядові Генерального Суду, який повинен винести
рішення не поблажливе й не лицемірне, а таке, якому кожен мусить підкоритися як
переможений законом.
...Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов’язку його уряду
належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так
само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не
покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог...» (Баханов К. О.
Дослідницька робота учнів на уроках історії. — Харків: ВГ «Основа», 2004. — С.
140)
Завдання
Проаналізуйте Конституцію Пилипа Орлика за таким планом:
1) релігія;
2) територія;
3) управління;
4) судочинство;
5) військо;
6) міжнародні відносини;
8) становище народу.
Робота з
документом
Документ 4. М. Аркас про похід Орлика на
Правобережжя
«Скоро після того між ханом Кримським Девлет-Гіреєм та Орликом було
уложено умову. По тій умові хан повинен був допомогти козакам визволити з-під
держави Московської Україну, а з нею й Слобідську Україну, і поєднати її з
Гетьманщиною. 17-го березоля (березня) 1711 р. Орлик з білгородськими та
буджацькими татарами рушив на Лівобічну Україну, а кримські татари з ханом
повинні були вступити на Слобідську. Орлик послав вперед себе універсали до
українців та Скоропадського і запрошував їх, щоб вони допомогли йому у тій
справі визволення рідного краю з-під Москви. Але Скоропадський вислав проти
Орлика генерального осавула Бутовича, а сам з генералом Бутурліним виступив
проти кримців, що йшли на Слобожанщину. Цар Петро боявся, що до Орлика пристане
дехто з полковників, і через те наказав зібрати зараз же у Глухів усіх жінок
полковницьких і держати там в заставі за своїх чоловіків. Проте жителі полків
Білоцерківського та Корсунського і Уманського пристали до Орлика. Під Лисянкою
Бутовича розбито та узято в полон, і тоді Орликові охоче піддалися й інші міста
і містечка. У руках московських осталась тільки Біла Церква, де засіло
московське військо з бригадиром Анненковим на чолі. Орлик обложив її своїми
силами, але татари не любили ніяких облог; вони не схотіли дожидатися, доки
вона скінчиться, покинули Орлика і розбіглися по містах та селах, грабуючи та
забираючи у ясир людей. Того ради Орлик мусив зняти облогу і податися за
Дністер. Але татар трудно вже було спинити, вони розсипалися по полках...,
скрізь руйнували, грабували та гнали у полон людей. Ніякі благання Орлика не
допомагали, і спільники сі багато пошкодили йому в його замірах...» (Козацькі
ватажки та гетьмани України. — Львів, 1991. — С. 115)
Завдання
1. З якою метою П. Орлик прагнув створити антимосковську коаліцію?
2. Як відбувався його похід на Правобережну Україну? Чому він скінчився
поразкою?
Улітку 1711 р. Росія
розпочала наступальні дії проти турків. Головний напрямок удару був спрямований
на Молдавію. Петро І сподівався, що його похід викличе
антитурецьке повстання на Балканах.
Проте в липні російський наступ був зупинений
на правому березі р. Прут біля с. Станілешти, неподалік від Ясс. Там росіян
оточила турецька армія, що мала потрійну
перевагу в живій силі. Становище оточених було безнадійним. Розпочалися
переговори. Цар погоджувався на будь-які умови миру — за винятком полону.
Переговори завершилися укладенням не вигідного для Росії Прутського миру з
Туреччиною.
Робота з таблицею
|
• Росія мала
зруйнувати фортеці: Таганрог, Кам’яний Затон і Новобогородицьку.
• Москва зобов’язувалася
не втручатися у польські справи, відмовлялася від Правобережжя та Запорожжя.
• Туреччина
дозволяла вивести Росії війська з Правобережжя
|
Завдання
1. З якою метою Петром І був організований Прутський похід?
2. Які він мав наслідки?
3. На яких умовах був укладений між Росією та Туреччиною Прутський
мирний договір?
4. Якими були його наслідки для України?
5. З якою метою Пилип Орлик створив нову антимосковську коаліцію? Чим
вона скінчилася?
Робота з
документом
Документ 5. Із заяви міністра Росії Голіцина
«Задля нашої безпеки на Україні третися ласкаво, то третій прийде вже з правдивим доносом, а гетьман із старшиноба, насамперед, посіяти незгоду між
полковниками і гетьманом. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли народ
побачить, що гетьман не має такої влади, як Мазепа, то, надіюсь, буде приходити
з доносами. При цім не треба поводитися з донощиками суворо, якщо двоє прийдуть
із брехливим доносом, але коли з ними обійю будуть боятися... Треба, щоб в усіх
полках були полковники, не згодні з гетьманом: якщо між полковниками й
гетьманом не буде згоди, то всі справи їх будуть нам відкриті». (Тараненко
М. Г.,Левітас Ф. Л. Історія України: Навчальний посібник для 8 класу. — К.:
Фаренгейт, 2000. — С. 203–204)
Завдання
1. Як документ характеризує методи, за допомогою яких здійснював свою
політику російський уряд на українських землях?
2. Якими були плани Росії щодо автономії України?
Параграф 27. Письмово виконати п.14.стр 206.
Немає коментарів:
Дописати коментар