Ми намагаємося зрозуміти себе і відкритися іншим через слова, барви і звуки. Я обираю шлях притчі. Мій улюблений поет Марина Цвєтаєва писала: «Притча. Подобіє. Иносказание. Через что-нибудь очень просто дать очень большое − вечное».
Якось
до відомого майстра дзеркал прийшли Любов, Життя і Смерть, яких завжди цікавила
людина, її розум, душа, тіло.
Смерть
сказала: «Створи мені таке дзеркало, щоб поглянувши в нього, людина могла
побачити весь свій життєвий шлях − як вона народжується, росте, мужніє,
дорослішає, мудрішає або навпаки, добрішає або злішає, − як змінюється її
характер. І водночас покажи трагедію старіючого людського тіла, покажи, що
людина смертна! Покажи мою велич!»
Життя
просило майстра: «Зроби таке дзеркало, щоб людина могла бачити прекрасні
миті її шляху. Усмішка з появою в цьому світі. Радість перших кроків. Щастя від
зроблених добрих вчинків. Обличчя друзів. Будинок, у якому завжди чекають.
Сім’я. Життя прекрасне!..»
І
лише Любов поки промовчала.
Майстер
сказав: «Я готовий зробити для вас такі дзеркала. Але все життя я мрію про те,
щоб створити дзеркало, у якому відображалася б велич душі людини. Може, ви мені
підскажете, як це зробити?»
Любов
підійшла до майстра і тихо сказала: «Його не потрібно створювати. Воно вже є. У
ньому ти не побачиш нічого з того, над чим владні Життя і Смерть.
Там справді відображається велич душі й те, якою її створив Бог».
Майстер
здивовано запитав: «І де ж воно, це дзеркало?»
Любов
відповіла: «Це очі твоєї коханої людини»…
Немає коментарів:
Дописати коментар