«Конфлікт: батьки і діти»

Даний різновид конфліктів — одна із самих розповсюджених у повсякденному житті. Однак вона деякою мірою обійдена увагою фахівців — психологів і педагогів. Ми не розглядаємо проблему конфлікту поколінь, що набагато ширше й активно розробляється соціологами. З більш ніж 700 психолого-педагогічних робіт із проблеми конфлікту навряд чи набереться з десяток інший публікацій, у центрі яких стояла б проблема конфліктів між батьками і дітьми. Вона, як правило, вивчається в контексті більш великих досліджень; сімейних відносин , вікових криз , впливу подружніх конфліктів на розвиток дітей та ін. Але неможливо знайти таку родину, де б були відсутні конфлікти між батьками і дітьми. Навіть у забезпечених родинах у більш ніж 30% випадків відзначаються конфліктні взаємини (з погляду підлітка) з обома батьками .

Чому ж виникають конфлікти між батьками і дітьми? Крім загальних причин, породжуючих конфліктність взаємин людей, що розглянуті вище, виділяють психологічні фактори конфліктів у взаємодії батьків і дітей.

1. Тип сімейних відносин. Виділяють гармонічний і дисгармонійний типи сімейних відносин. У гармонічній родині встановлюється рухлива рівновага, що виявляється в оформленні психологічних ролей кожного члена родини, формуванні сімейного «Ми», здатності членів родини дозволяти протиріччя.

Дисгармонія родини — це негативний характер подружніх відносин, що виражається в конфліктній взаємодії подружжя. Рівень психологічної напруги в такій родині має тенденцію до наростання, приводячи до невротичних реакцій її членів, виникненню почуття постійного занепокоєння в дітей.

2. Деструктивність сімейного виховання. Виділяють наступні риси деструктивних типів виховання:

• розбіжності членів родини з питань виховання;

• суперечливість, непослідовність, неадекватність;

• опіка і заборони в багатьох сферах життя дітей;

• підвищені вимоги до дітей, часте застосування погроз, осудів,

3. Вікові кризи дітей розглядаються як фактори їх підвищеної конфліктності. Вікова криза являє собою перехідний період від одного етапу дитячого розвитку до іншого. У критичні періоди діти стають неслухняними, примхливими, дратівливими. Вони часто вступають у конфлікти з оточенням ,особливо з батьками. У них виникає негативне ставлення , які вони раніше виконували, що призводить до впертості. Виділяють наступні вікові кризи дітей:

• криза першого року (перехід від дитинства до раннього дитинства);

• криза «трьох років» (перехід від раннього дитинства до дошкільного віку);

• криза 6-7 років (перехід від дошкільного до молодшого шкільного віку);

• криза статевого дозрівання (перехід від молодшого шкільних до підліткового віку — 12—14 років);

• підліткова криза 15-17 років .

4. Особистісний фактор. Середовище особистісних особливостей батьків, що сприяють їхнім конфліктам з дітьми, виділяють консервативний спосіб мислення, прихильність застарілим правилам поведінки і шкідливих звичок (вживання алкоголю і т.д.), авторитарність суджень, ортодоксальність переконань і т.п. Серед особистісних особливостей дітей називають такі, як низька успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій батьків, а також неслухняність, упертість, егоїзм і егоцентризм, самовпевненість, лінощі і т.п. Таким чином, розглянуті конфлікти можуть бути представлені як результат помилок батьків і дітей.

Виділяють наступний типи відносин батьків і дітей:

• оптимальний тип відносин батьків і дітей;

• потребою це назвати не можна, але батьки цікавляться інтересами дітей, а діти діляться з ними своїми думками;

• скоріше батьки проникають у турботи дітей, чим діти діляться з ними (виникає спільне невдоволення);

• скоріше діти відчувають бажання поділятися з батьками, чим ті турбуються, інтересами і заняттями дітей;

•поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві батьки;

•поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві діти;

• батьки не цікавляться інтересами дітей, а діти не відчувають бажання ділитися з ними (протиріччя не помічалися і переросли в конфлікти, взаємне відчуження).

Найбільше часто конфлікти в батьків виникають з дітьми підліткового віку. Психологи виділяють наступні типи конфліктів підлітків з батьками: конфлікт нестійкості батьківського відношення (постійна зміна критеріїв оцінки дитини); конфлікт гіперопіки; конфлікт неповаги прав на самостійність (тотальность вказівок і контролю); конфлікт батьківського авторитету (прагнення домогтися свого в конфлікті за будь-яку ціну).

Звичайно дитина на домагання і конфліктні дії батьків відповідає такими реакціями (стратегіями), як:

• реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру);

• реакція відмовлення (непокора вимогам батьків);

• реакція ізоляції (прагнення уникнути небажаних контактів з батьками, приховування інформації і дій). Виходячи з цього основними напрямками профілактики конфліктів батьків з дітьми можуть бути наступні:

1. Підвищення педагогічної культури батьків, що дозволяє враховувати вікові психологічні особливості дітей, їхні емоційні стани.

2. Організація родини на колективних початках. Загальні перспективи, визначені трудові обов'язки, традиції взаємодопомоги, спільні захоплення є основою виявлення і дозволу виникаючих протиріч.

3. Підкріплення словесних вимог обставинами виховного процесу.

4. Інтерес до внутрішнього світу дітей, їхнім турботам і захопленням. На думку психологів конструктивній поведінці батьків у конфліктах з маленькими дітьми може сприяти наступне:

¨ завжди пам'ятати про індивідуальність дитини;

¨ враховувати, що кожна нова ситуація вимагає нового рішення;

¨ намагатися зрозуміти вимоги маленької дитини;

¨ пам'ятати, що для змін потрібен час;

¨ протиріччя сприймати як фактори нормального розвитку;

¨ виявляти сталість стосовно дитини;

¨ частіше пропонувати вибір з декількох альтернатив;

¨ схвалювати різні варіанти конструктивної поведінки

¨ спільно шукати вихід шляхом зміни в ситуації;

¨ зменшувати число «не можна» і збільшувати число «можна»;

¨ обмежено застосовувати покарання, дотримуючись при цьому справедливості і необхідності;

¨ дати дитині можливості відчути неминучість негативних наслідків його провини; логічно роз'ясняти можливості негативних наслідків;

¨ розширювати діапазон моральних, а не матеріальних заохочень;

¨ використовувати позитивний приклад інших дітей і батьків;

¨ враховувати легкість переключення уваги в маленьких дітей.

Список використаної літератури

1. Анцупов А.Я., Шипілов А.И. Конфліктологія: Підручник для вузів. – М.: ЮНіТі, 1999.

2. Дмитрієв А., Кудрявцев В., Кудрявцев С. Введення в загальну теорію конфліктів. – М., 1993.

3. Канатаев Ю.А. Психологія конфлікту. – М.: ВАХЗ, 1992.

4. Олейник А.Н. Основи конфліктології. – М.: АПО, 1992.

5. Сисенко В.А. Подружні конфлікти. – М.: Думка, 1989.

6. Ішмуратов В.А. Конфлікт і злагода – К :Наука, 1999.

7. Бондарчук О.І. Психологія сім”ї. – М: Питер, 2000.

8. Ковальов С.В. Психологія сучасної сім”ї. – Наука, 1999

9. Сім”я . Довідник. – Просвітництво, 2000.

10. Ковальов С.В. Психологія сімейних стосунків. – Наука , К 2001.